Здається, вигадок про цілющі можливості, «живої», тобто мінеральної води, не так уже й багато. Ще чотири столітті тому, в 1558 році, російські посли Івана Грозного, повертаючись через наш край у Москву із Царграда, доповідали посольському відомству: «… В горах Полонини є колодязь, а в колодязі вода солодка, що грушовий квас. Та є й інші колодязі, але в них як оцет, а інші як кислі щі… .Та в горах тих вода із камню тече, а є і гаряча, можна яйце зварити…, і в ті води чимало людей приходять хворими із різними болячками, кладуться у ті води і всім приходящим настає зцілення…»

І не заради примхи мінеральну воду з карпатських джерел поставляли до столу угорських королів, монархів Австро-Угорщини і Франції: правителі держав високо цінували цю воду за її дивовижну силу. А в середині ХІХ сторіччя «ПОЛЯНА КВАСОВА» за смоком і лікувальним властивостям була визначена кращою в Європі. Як стверджують історики, в Парижі, Нью-Йорку, а згодом і в Токіо її подавали виключно як дорогий столовий напій у ресторанах, а в аптеках за нею стояли в черги.